Серебристо-желтый цвет,
Небу говорю: -Привет!
И прекрасней в мире нет,
Летящих по небу комет.

Прекрасный край,
Красавица природа.
Лежи на солнце отдыхай,
Ну вот она твоя свобода.

Зелёная, прекрасная тайга,
Усыпана семейством из кедровых.
На сопке скажешь: -Вот это Дааа!
Глядя на ковер, из макушичек еловых.

Да здравствует, любимый мой Приморский Край! 
Тот самый край: единственный и вечный!
Он говорит мене: -меня не забывай.
В объятьях жизни скоротечной.

это я когда-то писала в далеком 2003 году

Еще так долго до капели,
Мне сложно что-то говорить,
Мне тяжело стучаться в двери,
Которые ты затворил.

Стою, едва-едва одета,
Нет слов, нет мыслей, нет и снов.
А за спиной холодный ветер –
Холодный ветер твоих слов.

Но я стою, и мне реальность
Страшна, как буря кораблю.
Перед глазами все смешалось,
Но я по-прежнему стою.

Не знаю я, просить прощенья,
Лежать мне камнем, течь ручьем?
Или забыться в откровеньях –
Пусть даже порознь, я с тобой.

И пусть ни к месту это, все же,
Мне очень плохо без тебя
Ведь без тебя с ума схожу я,
Нет мира хуже без тебя...

Я остаюсь, я буду ждать,
Зажгу последнюю свечу.
Сегодня я пришла сказать
О главном – я тебя люблю.

Я зрозумів, що все життя писав для тебе
Усі вірші мої, тобі одній,
І сонця вранішнього мені не треба
Лиш бачить тебе, чути голос твій

З тобою йти вночі по місту
За руку ніжную тримать
Де б не була ти, в кожному куточку світу
Тебе кохана проводжать.

Схід сонця кожен лиш з тобою зустрічати
Від негараздів всіх тебе оберігать
І кожен день троянди дарувати
Все моє серце лиш тобі віддать.

Хмаринки весняні на небі – тобі
І шепіт теплих хвиль, і барви райдуги усі
Роси ранкової краплини
І промінь, що до нього плине

І тихий шепіт вітру, що із гаю лине.
Солодкий аромат квітучої старої липи,
Це все тобі, це все для тебе
Лиш тільки сум і смуток весь для мене

Зберу увесь, щоб не дісталось,
Щоб жодної краплини не зосталось.

Його я на край світу однесу
І там зостануся, із ним,
Лиш сум і тільки я один,
І думка, що на вік тебе від нього вбережу.

+ уважение, vitalya